НАУКА І БІЗНЕС: ЯК ПОДОЛАТИ НЕВИДИМУ МЕМБРАНУ

Відкриваючи зустріч, заступниця директора КАУ з розвитку та інновацій, керівниця проєкту Academ.City Олександра Антонюк нагадала, заради чого все це затівалося: науковці Національної академії наук України створюють чимало цікавих розробок, але далеко не всі з них потрапляють у реальний сектор економіки.

Головна ідея, за словами пані Олександри, проста: науковець не повинен ставати бізнесменом, кожен має займатися своєю справою. Але розробки та експертиза вчених мають впроваджуватися у реальному секторі економіки. «Треба зруйнувати цю невидиму мембрану між бізнесменами і науковцями», – пояснила Олександра Антонюк.

Проєкт наукового парку Academ.City формує інноваційну екосистему, яка передбачає впровадження наукових розробок. «Наука-Бізнес» – одна з програм цієї екосистеми, через яку розробки доводять до бізнесу: від формування запиту – до грантової підтримки, укладення угод, менторства і супроводу партнерств і проєктів.

Як саме це працює на практиці, показує кейс, про який розповів керівник проєктного офісу Academ.City Вадим Горенко. Його команда формує групи науковців під конкретні запити бізнесу. Один з таких запитів надійшов від київської трикотажної фабрики «Роза» – контроль якості трикотажного полотна. З нього виросло два проєкти: прилад, що контролює швидкість і натяг нитки під час в'язання (він запобігає появі дефектів ще на етапі виробництва), і система розпізнавання дефектів полотна за допомогою комп'ютерного зору, над якою команда працює зараз.

Про те, як саме працює програма, детальніше розповів завідувач відділу підтримки академічних стартапів КАУ Олексій Фраєр. За його словами, ця модель об'єднує зусилля науки, бізнесу, держави та громадянського суспільства. «Це потрібно, щоб прискорити трансфер технологій і залучати науковців НАН України до розв'язання актуальних завдань бізнесу», — пояснив він.

На сьогодні до ініціативи долучилися вже понад десять підприємств, і з шістьма з них команда активно співпрацює: підписано п'ять меморандумів та дві партнерські угоди. Нових партнерів шукають через медіа, соцмережі КАУ й Academ.City, а також завдяки власній екосистемі учасників попередніх проєктів.

У програмі «Наука-Бізнес» до КАУ звернулася компанія ТОВ «Конопляні технології» із запитом підібрати оптимальний склад суміші для виготовлення декоративних і оздоблювальних будівельних панелей. Це українська компанія, яка принципово працює лише з вітчизняною сировиною. «Сьогоднішні виклики у всьому світі – це локальна економіка. У нас в Україні достатньо корисних копалин, мізків і рук, щоб бути успішними», – пояснює директор компанії Сергій Бойко. Компанія вже експортує екологічні будівельні матеріали з технічних конопель і в'яжучих, дружніх до природи компонентів і, за словами пана Сергія, гідно конкурує на європейському ринку.

Допомогти з розробкою нової суміші зголосився матеріалознавець, співробітник Інституту геохімії навколишнього середовища НАН України Сергій Гузій – саме він запропонував використати магнезіальний цемент як компонент суміші. Щоправда, за словами пана Сергія Бойка, «магнезіальний цемент» тут назва умовна: насправді компанія працює з вапном, а не цементом – бо глобальною задачею сьогодні є декарбонізація, тобто максимальне зменшення викидів CO2.

Супроводжувала проєкт з боку КАУ проєктна менеджерка відділу підтримки академічних стартапів Олена Василевська.

Для Сергія Бойка цей проєкт – не просто про матеріали, а про виховання молоді й молодих науковців. «Дослідження проводитимемо на базі будівельного технікуму. Готуємо нові кадри», – каже він, і додає, що найголовніше – дати молоді лабораторію і безлімітну можливість помилятися.

Сумська компанія U:MOTTO розробляє й виробляє безколекторні (BLDC) двигуни нового покоління, які використовують у приладобудуванні, робототехніці, машинобудуванні й навіть авіакосмічній галузі. Компанія випускає вісім типорозмірів моторів і поступово виходить на закордонні ринки. Із КАУ вона співпрацює з 2026 року, і, за словами директора Олексія Назаренка, результати з’явилися напрочуд швидко.

Запит бізнесу був непростим: знайти міцний матеріал, який не розлетиться під навантаженням, і водночас здешевити виробництво – замінити частину металевих деталей (з алюмінію, дюралі чи титану) на полімерні. За розробку взялася команда Інституту проблем матеріалознавства імені І. Францевича НАН України на чолі з Остапом Згалат-Лозинським.

Це один з провідних матеріалознавчих інститутів країни: тут працюють над матеріалами для авіації, оборони, медицини та енергетики – і, зокрема, новим для інституту напрямком полімер-керамічних композитів. «Вчені можуть створити матеріал будь-якої міцності. Питання – зробити його максимально економічно вигідним», – пояснила завідувачка відділу міжнародних зв’язків і трансферу технологій інституту Марина Стороженко.

Перший результат співпраці вже є: цього тижня команда з десяти людей – науковці й проєктні менеджери з боку інституту та U:MOTTO – подала спільну грантову заявку на 80 тисяч євро до Європейського Союзу.

Ідея переробляти акумулятори виникла у кандидата хімічних наук Олександра Потапенка з Інституту загальної та неорганічної хімії імені В.І. Вернадського НАН України ще в 2021 році. Під час стажування в енергетичній компанії у Вінниці він дізнався, що відпрацьовані літій-залізо-фосфатні батареї, які вийшли з ладу, просто складують на задньому дворі. Науковець привіз кілька зразків до Києва – так в інституті з'явилася відомча тематика з утилізації, а згодом і патент на технологію.

Тема виявилася на часі: за словами Потапенка, понад 70% світового ринку акумуляторів зараз припадає саме на літій-залізо-фосфатні – вони довговічніші й дешевші у виробництві. В Україні їх використовують у половині електромобілів і в усіх системах накопичення енергії. А критичної сировини, яку можна з них добути повторно, у Європі немає, тому ЄС активно фінансує розробки у цій сфері.

Комерціалізувати ідею Олександр Потапенко вирішив разом із КАУ: перший грант команда вже виграла, нині готує заявку на другий, більший, який дасть змогу побудувати експериментальну виробничу лінію. До проєкту долучився і бізнес-партнер Валерій Семеній, чия команда має довоєнний досвід переробки відходів. Проєкт запустять у новому екоіндустріальному парку в Яблунівці на Київщині. Це буде поєднання наукової розробки, промислового виробництва і логістики збору та доставки батарей.

Крафтовий сімейний бренд DIADAR виробляє корисні олії з насіннєвих культур за допомогою гідравлічних пресів. Після віджиму залишається цінна сировина – шрот. Це продукт, багатий на клітковину та рослинний білок, який слугує чудовою основою для здорових перекусів і протеїнових продуктів.

Власниця бізнесу Діана Бондар планує перетворювати цей шрот на вологостійкі еластичні листи для рулетів, але перешкодою є природна властивість сировини – з часом шрот починає гірчити, а готові листи виходять занадто ламкими. Досі проблему маскували додаванням меду та спецій, що не давало тривалого ефекту, тому компанія звернулася по допомогу до науковців.

Усунути проблему дозволить розробка Інституту геохімії навколишнього середовища НАН України – надкритичний СО₂-екстрактор. Ця технологія здатна повністю очистити шрот від залишків гірких сполук. За підтримки КАУ компанія DIADAR мобілізує ресурси для залучення грантового фінансування, яке потрібне, зокрема, для купівлі нового обладнання.

Один із успішних кейсів – проєкт моніторингу пацієнтів на основі аналізу електрокардіограми, розроблений в Інституті кібернетики імені В.М. Глушкова НАН України. Саме тут ще з часів Миколи Амосова працює відділ медичної кібернетики. Науковці на чолі з кандидатом медичних наук Іллею Чайковським знайшли спосіб запобігати повторним госпіталізаціям хронічних хворих. Вони з’ясували, що звичайна ЕКГ несе значно більше інформації, ніж звикли вважати лікарі.

Завдяки алгоритмам відстеження мінімальних змін сигналу технологія дозволяє вчасно помітити погіршення стану при кардіологічних, неврологічних та метаболічних захворюваннях, на кшталт діабету. Результатом розробки став мініатюрний кишеньковий прилад та унікальне програмне забезпечення, яке команда вже розвиває на європейському ринку через українсько-фінський стартап Cardiolyse.

В Україні цей проєкт стартує як соціальна ініціатива. Пілотне впровадження та тестування системи розпочинається у Ржищівській громаді на Київщині, де сімейні лікарі мають велике навантаження. Наступним етапом стане співпраця з Центром інноваційних технологій охорони здоров’я ДУС (Державного управління справами). Цей заклад має статус наукової установи, що дає змогу протестувати прилад на вищому рівні та підготувати документи для сертифікації, ліцензування й офіційної реєстрації в Міністерстві охорони здоров'я України.

Важливою допомогою для науковців і підприємців стане платформа City.Science, про яку розповів керівник Віртуального центру цифрових технологій КАУ Володимир Ночвай. Її створюють у партнерстві з Київською міською державною адміністрацією та НАН України, а технічне завдання вже готує Інститут кібернетики. Завершити його розробку мають до листопада, а першу версію платформи – запустити наступного року.

Ідея проста: науковець зможе презентувати свої розробки зацікавленому бізнесу та підібрати грантові проєкти, а підприємець – знайти готові технологічні рішення чи потрібну експертизу. Окремий модуль на основі штучного інтелекту допомагатиме підбирати команди під конкретні запити компаній. Спершу платформа буде орієнтована на Київ, але згодом її планують масштабувати на всю країну.

Ще один інструмент для пошуку партнерів – цього разу на європейському рівні – це EDIH Kyiv HiTech. Це один із десяти цифрових інноваційних хабів, що діють в Україні як частина загальноєвропейської мережі EDIH. До консорціуму хабу входять також КПІ та Інститут теоретичної фізики імені М. М. Боголюбова. Як розповіла координаторка хабу Леся Соболевська, тут допомагають з оцінкою цифрової зрілості бізнесу, тестуванням технологій перед інвестуванням та пошуком партнерів по всій Європі. Крім того, стартапам відкривають безкоштовний доступ до Enterprise Europe Network.

Про ще один формат співпраці розповів віцепрезидент Асоціації екоіндустріальних парків, спеціаліст із підтримки академічних стартапів КАУ Антон Філатов. Екоіндустріальний парк — це не просто територія для виробництва, а замкнена промислова екосистема, де відходи одного підприємства стають сировиною для іншого, а енергію генерують відновлювані джерела. В Україні вже діють чотири такі парки загальною площею понад 100 гектарів, а ще п'ять — перебувають на стадії реєстрації.

Яскравим прикладом є проєкт «Енергетичний острів». У межах цієї ініціативи відходи агропідприємства, свиноферми й елеваторів об'єднали для роботи біогазової станції. Цей екологічний кейс уже успішно презентували партнерам у Німеччині.

За словами Антона Філатова, такі екопарки одночасно задовольняють потреби бізнесу (енергонезалежність, кадри, фінансування), громад (робочі місця, інфраструктура, інвестиції) та науки. Для наукової спільноти це можливість комерціалізувати розробки, які роками лежали в архівах, і шанс утримати в країні молодих дослідників, за яких на ринку вже точиться жорстка конкуренція.

Демо-день завершився важливими домовленостями: Київський академічний університет та Асоціація екоіндустріальних парків України офіційно підписали меморандум про співпрацю. Документ передбачає розширення взаємодії у сфері науки й інновацій, спільне впровадження сучасних технологій, а також створює нові можливості для залучення наукового потенціалу до розбудови екологічно орієнтованої промисловості.

Кейси Демо-дня наочно показують: найбільший дефіцит у цій системі – це люди, здатні говорити і мовою науки, і мовою бізнесу одночасно. Поки таких «перекладачів» бракує, КАУ намагається виростити їх самотужки – через власну стартап-школу, менторські програми та кафедру менеджменту інновацій. Успішні кейси підтверджують: така стратегія дійсно працює.

Підготувала Світлана ГАЛАТА для "Газети "Світ""

Фото Academ.media

Захід відбувся за підтримки Українсько-данського молодіжного дому / Ukrainian-Danish Youth House